Тим часом вогонь наближався. Ось уже на мандрівників обрушилися величезні клуби диму і вихори іскор. Ще якась мить — і вогненні язики лизатимуть територію бівуаку. З темряви ночі почали з’являтися збезумілі від жаху поодинокі хижаки. Побачивши людей, вони рвучко звертали вбік і зникали в хмарах диму.

Нарешті, не тямлячи себе, генерал кинувся до Балакуна і, схопивши його за руку, закричав:

— Знайди вихід, поможи нам звідси вибратись і я тебе озолочу!

Та замість відповіді Балакун лише знизав плечима.

Раптом з-за купи в’юків з’явилося двоє невідомих. Обличчя в них були чорні від кіптяви, одяг подертий. Побачивши їх, Балакун мимоволі здригнувся, а генерал здивовано спитав:

— Хто ви такі?

— Це байдуже,— сухо відповів старший з новоприбулих.— Досить з вас того, що ми можемо вас врятувати. Для цього треба розворушити й взяти в руки ваших людей. Не будемо ж марнувати час. Де ваші провідники?

— Ось вони! — генерал показав рукою на гамбузи носів, що злякано юрмилися навколо Балакуна.

— Це боягузи й зрадники,— гнівно скрикнув незнайомець.— Справжні провідники добре знають, як слід рятуватися від пожежі в прерії.

Генерал суворо глянув на Балакуна й хотів йому щось сказати, але незнайомець його перепинив:

— Ви зажадаєте від нього відповіді потім, а зараз треба діяти!..

Рішучий тон і вигляд невідомого вплинув на солдатів підбадьорливо. Вони повірили в можливість порятунку й ладні були виконувати накази незнайомця беззаперечно.

— Швидше виривайте навколо табору всю траву,— скомандував мисливець.— І знайте, порятунок залежить від спритності ваших рук.

Усі гарячково взялися до роботи.

— Треба понамочувати ковдри й порозтягати їх біля в’юків,— розпорядився незнайомець, звертаючись до генерала.

Капітан, лікар і генерал поспішили виконати його розпорядження. Керуючи роботою, мисливець і сам наполегливо працював разом з усіма. В цей час його товариш з допомогою кількох солдатів і провідників ловив і прив’язував мулів та коней.