— Швидше, швидше! — раз у раз вигукував мисливець.— Полум’я наближається.

Донья Люс з подивом і захватом дивилася на незнайомця, який так несподівано прийшов їм на допомогу. Кожний його рух, жест, мужній і владний голос здавалися їй дуже привабними, й вона не зводила з нього очей.

Коли траву навколо табору було вирвано на досить великій відстані, мисливець посміхнувся.

— Все,— сказав він, звертаючись до солдатів.—

Решту мій товариш ї я зробимо самі. А ви загортайтесь у ковдри, лягайте на землю й не ворушіться.

Поки мандрівники виконували цей наказ, мисливець, дійшовши до краю площадки, на якій було вирвано траву, назбирав велику купу сушняку, кинув у нього трохи пороху й підпалив. його товариш зробив те саме на протилежному боці табору.

Спалахнув вогонь. Швидко поширюючись, він утворив вогняну підкову й за якусь мить поглинув увесь вузький простір, що відокремлював табір від палаючої прерії. Зіткнення двох роздмуханих вітром вогнищ створило велетенське полум’я, під склепінням якого сховався табір мексіканців.

Минуло кілька хвилин страшного, гнітючого напруження.

Нарешті, не маючи більше поживи на цій очищеній від рослинності землі, полум’я обминуло табір і у вихорах диму стало віддалятись.

Усі зітхнули з полегкістю.

Табір було врятовано.

Звільнившись від мокрих ковдр, мандрівники кинулися дякувати мисливцям.

— Ви врятували життя моїй племінниці! — хвилюючись промовив генерал.— Я ваш неоплатний боржник і просто не знаю, чим я вас віддарую.

— Не вважайте себе зобов’язаним нам, генерале,— стримано відповів мисливець, якось дивно, надто пильно придивляючись до свого співбесідника.— В преріях усі повинні допомагати одне одному, і ми тільки виконали свій обов’язок.